Загартування скла полягає в нагріванні скляного виробу до температури переходу T вище 50 ~ 60 C, а потім швидко та рівномірно охолодити його в охолоджувальному середовищі (загартовуванні) (наприклад, загартування з повітряним охолодженням, загартування з рідинним охолодженням, і т. д.) Шар і поверхневий шар генеруватимуть великий температурний градієнт, і результуюча напруга послаблюється через в’язкий потік скла, тому температурний градієнт, але без напруги створюється держава. Фактична міцність скла значно нижча за теоретичну. Відповідно до механізму руйнування, скло можна зміцнити шляхом створення шару напруги стиснення на поверхні скла (також відомого як фізичне загартування), що є результатом механічних факторів, які відіграють основну роль.
Після охолодження градієнт температури поступово очищається, а розслаблена напруга перетворюється на кращу напругу, що призводить до рівномірно розподіленого шару напруги стиснення на поверхні скла. Величина цієї внутрішньої напруги пов'язана з товщиною виробу, швидкістю охолодження та коефіцієнтом розширення. Тому вважається, що коли тонке скло та скло з низьким коефіцієнтом розширення важче загартувати загартовані скляні вироби, структурні фактори відіграють основну роль; головну роль відіграє механічний фактор. Коли повітря використовується як середовище для гарту, це називається гартуванням з повітряним охолодженням; коли рідини, такі як мастило, кремнієва втулка, парафін, смола, гудрон тощо, використовуються як середовище для гартування, це називається гартуванням із рідинним охолодженням. Крім того, такі солі, як нітрати, хромати, сульфати та ін., використовуються як гасильне середовище. Середовище для гасіння металу - металевий порошок, м'яка щітка з металевого дроту тощо.
Час публікації: 30 березня 2023 р